Так нужно ли строить фондовый рынок?

Михаил Непран, Минфин, 10.12.2012

http://minfin.com.ua/blogs/nepran/31403/

«Нужно ли строить фондовый рынок?», — з таким питанням звертається до читачів, колега, журналіст Микола Максимчук. З питанням, як анекдот з бородою, майже, як традиційне, інтелігентсько-філософське – «Кто виноват? И что делать?».

Слушно описавши ситуацію, акцентувавши увагу на головній причині — відсутності якісних емітентів. Все ж я думаю проблема набагато ширша. І, на жаль, на першому місці все таки людський фактор. Наш фондовий ринок є яскравою ілюстрацією старої української мудрості – «там де два українця, там три гетьмани».

Здавалося б, цілком логічно та зрозумілим було б функціонування в державі однієї біржі, одного депозитарію, одного регулятора. При жорстких вимогах до торгівців, зберігачів, тощо.

А що в реалі-десяток карликових бірж з мізерними оборотами, такий собі «міждусобойчик» десятка торговців з непомірними амбіціями та інтригами.

А взагалі-то все розпочиналося досить цивілізовано. На початку 90-х, завдяки французькій технічній допомозі створили «Українську фондову біржу», як єдину фондову біржу країни. Але зразу ж почалися ігри та інтриги. Потім гроші дали американці на ПФТС та депозитарій. І знову боротьба та інтриги, знову чистої води амбіції, гризня між учасниками, як результат, все блокується, поки не приходить «молода команда» і робить все по своєму, під плач учасників ринку.

Це так би, мовити короткий екскурс, в те, що було.

Цілком закономірне питання-що робити? Включати «адмінресур». Жорстко та конкретно. Надії на свідомість та можливість самоорганізацію учасників ринку примарні. Виходити з того, що 10 бірж абсурдно, різко підвищити вимоги до діяльності бірж, незважаючи на крики та плач звести до однієї біржі.

В нинішній економічній ситуації хоча б на одну набрати якісних емітентів в лістинг. Завершити створення єдиного депозитарію. Збільшити вимоги до торгівців, підняти планку вимог до публічних акціонерних товариств. Як любила говорити, одна моя колега по Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, — «акціонерне товариство, це, як вечірня сукня, дороге задоволення для дрібного та середнього бізнесу». Цілком логічно, що в такій ситуації потрібно спростити правила реорганізації та ліквідації малих та середніх акціонерок.

І головне, щодо якісних емітентів. Я думаю, слід розпочати з банків. при нинішній їх організаційній формі публічного акціонерного товариства слід домовлятися з Нацбанком про обов’язкову котировку на біржі певного пакету акцій, та якщо з можливим подальшим використанням, скажімо, кредитування під заставу тих же акцій.

Значно складніше з олігархами. Практично всі цікаві підприємства не котуються, або в лістингу в невеликих обсягах. Як їх змусити вийти на українську біржу? Всі вони добре розуміють, як розміщати пакети своїх структур на Заході. А в себе дома повна недовіра. Змусити законодавчо? Нереально. Тут треба шукати варіанти.

А загалом, треба чи не треба будувати питання на мій погляд дещо схоластичне. проблема в іншому: або ринок стає локомотивом, який з новими інструментами впливає на економіку країни, або тихо жевріє, в інтригах та плачах про втрачені можливості.