Саботаж та особистий фактор

Володимир Хомяков, "Контракти", №25, 2010

http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/26/25201012391.html

15 червня Кабінет міністрів подав до ВР проект податкового кодексу, який уряд планує «протиснути» через парламент уже на початку наступного місяця. Хоч як дивно, та податковий кодекс майже цілком суперечить основним положенням програми ліберальних економічних реформ, з великою помпою презентованої президентом Віктором Януковичем тижнем раніше.

У кодексі — на відміну від програми — немає ані повноцінних податкових канікул для малого підприємництва, ані зменшення податкового тягара, ані вичерпного переліку повноважень фіскальних органів.

Навпаки, кодекс передбачає підвищення ставок наявних податків (наприклад, акцизів) і введення нових (податок на туризм, екологічний податок). Спрощенців автори кодексу планують змусити окремо платити до соцфондів і ПФ — тоді як нині усі ці збори й відрахування включено до єдиного податку. Податківці отримають право опитувати рядових працівників підприємства — замість наявного порядку, за яким податкова має справу з бухгалтерськими, податковими документами й посадовими особами, відповідальними за облік. Ну а «на солодке» фіскальні органи отримають право застосовувати непрямі методи розрахунку податкових зобов'язань — виходячи з витрат платників податків або хронометражу господарської діяльності. Інакше кажучи, новий податковий кодекс цілком суперечить духу тих самих економічних реформ.

З першого погляду, те, що відбувається, пояснюється особистим фактором і саботажем. Автор, або, швидше, науковий керівник програми Віктора Януковича — Ірина Акімова — економіст-ліберал, яка встигла попрацювати у Варшавському і Магдебурзькому університетах, стипендіат Фонду Олександра фон Гумбольдта, etc. Проект податкового кодексу курирували зовсім інші люди — колишній голова ДПАУ Микола Азаров та його заступник за податковою, а нині міністр фінансів Федір Ярошенко. Тож цілі й завдання в Ірини Михайлівни та Миколи Яновича з Федором Олексійовичем цілком різні. Акімова проводить ліберальні економічні реформи, відстоюючи, або хоча б зважаючи на інтереси бізнесу; Азаров і Ярошенко економічний лібералізм саботують, оскільки заклопотані винятково потребами бюджету.

Реальна картина дещо складніша. Справа в тому, що всі розлого розписані в президентській програмі пільги й послаблення мають декларативний характер і не прив'язані до часу — їх викладено в розділі «необхідні кроки». А ось розділ «етапи реформ», у якому конкретно перелічено, що й коли передбачає зробити уряд, значно лаконічніший. Він такий короткий, що його варто навести цілком. Отже:

2010 рік. Доопрацювання і прийняття податкового кодексу, зближення податкового й бухгалтерського обліку, переведення боргів за невідшкодованим податком на додану вартість у державні цінні папери, а з серпня — відшкодування поточних зобов'язань щодо ПДВ грошима.

2011 рік. Подальше зменшення кількості малоефективних податків і зборів, звуження сфери застосування єдиного податку, введення єдиного соціального податку, введення податку на майно, реформування системи адміністрування ПДВ і введення екологічного податку.

2013–2014 роки. Поетапне зниження податку на прибуток, забезпечення переходу до рентної системи платежів за видобуток корисних копалин.

Виходячи з цих формулювань піймати на брехні президента або викрити прем'єра як саботажника не вийде. Адже у програмі не сказано, що податковий кодекс має бути прогресивним? Жодним чином. Натомість прямо говориться про мораторій на відшкодуванні боргів із ПДВ грошима, появу майнового та екологічного податків, а також про нові обмеження за видами діяльності для спрощенців.

Усі конкретні податкові ініціативи з президентської програми нескладно розділити на три основні групи. До першої належать нововведення, які не несуть жодних користі чи шкоди для бізнесу, на кшталт скасування збору за виграш на іподромі. Друга група пропозицій — таких, як поетапне зниження ПДВ, податку на прибуток або зближення податкового і бухгалтерського обліку — можуть бути вигідними великому й почасти середньому бізнесу. І, нарешті, третя група — звуження сфери застосування єдиного податку і введення податків на зарплату для спрощенців, поява «податкових допитів» і непрямих методів — найсильніше вдарять по найбільш численній категорії підприємців — малому бізнесу.

Власне кажучи, у цьому й полягає суть того, що відбувається. У програмі реформ немає ані слова про державну підтримку дрібного бізнесу, формування середнього класу та інші дурниці. Її мета — відновлення економічного зростання й модернізація економіки, що базується на металургії, хімії та машинобудуванні. Що, у свою чергу, має привести до зростання надходжень до бюджету і появи коштів для виконання завищених передвиборних обіцянок на кшталт підвищення пенсій і зарплат бюджетникам. Малому підприємництву в цьому причинно-наслідковому ланцюжку просто немає місця.

Всі пільги для великого бізнесу — на кшталт дешевого газу, поетапного зниження ПДВ, податку на прибуток або нарахування на фонд оплати праці — будуть змушені оплачувати дрібні та середні підприємці та їхні працівники. Новий податковий кодекс написаний саме для них.