Облігації для мігрантів: незадіяні можливості. Використовуючи міжнародний досвід і фінансовий потенціал українських мігрантів, уряд міг би щороку залучати на цілі економічного розвитку до 10 млрд.дол.

Андрій Гайдуцький, "Дзеркало тижня", №20, 2010

http://www.dt.ua/2000/2040/69548/

Посткризові реалії

Економічна криза 2008—2009 років дуже сильно вдарила по фінансовій системі України. За оцінками експертів, реальний дефіцит бюджету за 2009 рік сягнув 100 млрд. грн. За перший квартал 2010-го загальний фонд держбюджету недоотримав майже 15% від запланованих доходів. Уряд змушений дедалі більше вдаватися до залучення коштів через емісію та продаж ОВДП: за 2009 рік їх було продано на 74,5 млрд. грн. У 2010 році цей процес йде значно повільніше: за січень—квітень 2010-го залучено лише близько 18 млрд. грн.

Враховуючи досить високий рівень прибутковості ОВДП, цим інструментом насамперед мали б зацікавитись іноземні інвестори. Зважаючи на провал у корпоративних фінансах та великі борги вітчизняних компаній, нині можна сподіватися лише на них. Наприклад, у Греції з початку 2010 року шляхом продажу п’яти-, семи- і десятирічних державних цінних паперів залучено близько 20 млрд. євро. Понад половину з них придбали іноземні банки, інші фінансові та нефінансові установи. Однак важка ситуація в економіці, низький суверенний рейтинг України викликають сумніви в іноземних інвесторів.

Саме суверенний рейтинг країни впливає на обсяги, тривалість і, головне, вартість фінансових ресурсів, які готові вкладати іноземні інвестори. За даними агентства Standard & Poor’s, на кінець березня 2010 року Україна посідала 96-те місце серед 127 країн із суверенним рейтингом. Такі ж позиції України в рейтингах Fitch та Moody’s. За таких умов іноземний капітал у формі портфельних інвестицій та міжнародних кредитів банків набуває короткострокового, навіть спекулятивного характеру.

Єдиною формою його реального залучення могли б бути прямі іноземні інвестиції. Однак перспективи їх залучення в Україну теж дуже оманливі. Так, у 2008 році на 40 країн світу припало понад 80% усіх прямих іноземних інвестицій (понад 1,2 трлн. дол.). України в цьому списку немає. На решту 170 країн припало трохи більше 300 млрд. дол. Заяви очільників держави, що за останні п’ять років вони прорубали для України вікно в міжнародний інвестиційний світ, — це просто видавання бажаного за дійсне. Реальний стан справ набагато прозаїчніший.

Основним бенефіціаром прямих іноземних інвестицій в Україну, хоч як це дивно для невтаємничених у тонкощі фахівців, є Кіпр. Але фактично — це український капітал, який офіційно чи неофіційно вивезений і повертається в Україну у формі іноземних інвестицій під захистом відповідного законодавства. Тобто український бізнес, незважаючи на різні рейтинги, кризи і бюрократію, продовжує фінансувати свої проекти під прикриттям «іноземного інвестора». Частка «українських» іноземних інвесторів із країн спрощеного оподаткування (Кіпр та Британські Віргінські Острови) становить майже 25%. До речі, 85% усіх інвестицій з Кіпру за 1990—2008 роки припадає на Україну.

Хоч як це прикро, але виходить, що в Україну як об’єкт інвестування найбільше вірять поки що тільки самі українці. На другому місці за обсягами інвестицій — Німеччина (6,6 млрд. дол.). Та якщо відняти кошти, проплачені через цю країну за «Криворіжсталь» у 2005 році, то за 18 років звідти надійшло менше 2 млрд. дол. Це — менш як 1% усіх прямих інвестицій з Німеччини за відповідний період (1,4 трлн. дол.). От якою інвестиційно привабливою є найбільша країна Європи (Україна) для найбільшої економіки Європи (Німеччини)!

Причин такої позиції України на міжнародному ринку капіталу далеко шукати не треба. За даними CIA World Factbook, у 2009 році Україна за обсягом ВВП на одного жителя посіла 129-те місце в світі, за відсотковими ставками за кредитами в національній валюті — 116-те, за рівнем інфляції — 203-тє місце! За даними МФК, в рейтингу щодо можливостей ведення бізнесу Doing business-2010 Україна посідає 142-ге місце. Тож про яке залучення іноземних інвестицій узагалі можна говорити?

На жаль, у забігу за довгим інвестиційним ресурсом Україна — серед аутсайдерів. Ми — ніби те молоде лоша, на яке поки що ніхто, крім тих, хто його вирощує і доглядає, не покладається і, відповідно, ставок не робитиме.

Водночас Україна має ще одне потужне джерело припливу капіталу з-за кордону, яке досі не набуло офіційного статусу у державній економічній (фінансовій, бюджетній чи банківській) політиці. Йдеться про кошти, зароблені українськими мігрантами за кордоном і переказані на Батьківщину.

Це трохи схоже на капітал українського бізнесу, зароблений у сфері зовнішньої торгівлі та заведений в Україну через Кіпр чи інші країни спрощеного оподаткування. Однак якщо кіпрсько-офшорний капітал для бізнесу дедалі більше втрачає свою актуальність, то капітал мігрантів тільки-но починає потрапляти у поле зору державної політики.

Міграційний капітал як джерело національного розвитку

Глобалізація економіки зумовила істотне зростання міжнародної міграції населення. За даними Міжнародної організації з міграції, кількість мігрантів у світі за останні 40 років зросла у 2,5 разу і офіційно вже перевищила 200 млн. чоловік. Міграційно-трудові процеси стали важливим чинником розвитку світового господарства. Головним їх мотивом є отримання мігрантами за кордоном доходів і переказ коштів на Батьківщину. В окремих країнах грошові перекази міжнародних мігрантів сягають 20 — 30% доходів місцевого населення, 30—40% ВВП, 70—100% державного бюджету і значно перевищують обсяги інших видів міжнародного капіталу.

За даними Світового банку, з 1970-х років офіційні річні обсяги грошових переказів міжнародних мігрантів зросли у 200 разів — до 433 млрд. дол. (рис. 1). Крім того, багато коштів надходить неофіційними каналами. Загалом щорічні обсяги переказів можуть становити 650— 700 млрд. дол.

Зростання ролі міграційного капіталу має особливе значення для країн, що розвиваються. Тут його сума перевищує обсяги портфельних інвестицій, міжбанківських кредитів, міжнародної технічної допомоги і становить дві третини надходжень прямих іноземних інвестицій. У зв’язку з кризою 2008—2009 років очікується, що у 2010-му грошові перекази можуть вперше перевищити всі види міжнародного ринку капіталу (рис. 2).

Найбільшими донорами грошових переказів є розвинені країни та країни з високою концентрацією природних ресурсів. Найбільші реципієнти — країни з низьким і середнім рівнем доходів на душу населення. Тому міграційний капітал дедалі більше стає альтернативою іншим видам міжнародного капіталу і відіграє пріоритетну роль в економічній політиці країн-реципієнтів.

Наприклад, у Мексиці офіційні обсяги міграційного капіталу становлять близько 25 млрд. дол. США (2008 рік). Загальні (офіційні + неофіційні) обсяги переказів оцінюються на рівні до 50 млрд. дол. Міжнародні експерти оцінюють активи мексиканських мігрантів та діаспори у 500 млрд. дол. (при кількості мігрантів у 10 млн. чол.). Загальна сума активів вірменських мігрантів і діаспори оцінюється у 100 млрд. дол.

Для України міграційний капітал становить особливий інтерес. Адже вона є потужним донором міжнародних мігрантів (до 5 млн. чол.) та реципієнтом грошових переказів. За нашими розрахунками, середньорічні обсяги грошових переказів перевищують 25 млрд. дол., що становить близько 20% ВВП (2009 рік). Водночас інституційне забезпечення використання грошових переказів на цілі економічного розвитку в Україні перебуває на дуже низькому рівні.

Офіційної статистики по цих показниках практично немає, а експертні дані різняться в сотні разів. Рівень офіційності переказів становить усього 20—25%, що вдвічі нижче, ніж у середньому в світі. В абсолютних цифрах, за попередніми оцінками, у 2009 році офіційні перекази сягнули 6 млрд. дол.

Значно більшими є можливості українських мігрантів та діаспори, якщо виходити з оцінки їхніх активів. Спираючись на досвід інших країн світу, де на один долар річного обсягу міграційного капіталу припадають 10—12 дол. загальних активів мігрантів, можна дійти висновку, що потенціал української міграції та діаспори становить близько 250—300 млрд. дол.

Міжнародний досвід показує, що ефективним механізмом швидкого залучення коштів на бюджетні потреби може бути випуск спеціальних державних облігацій та їх розміщення серед мігрантів і діаспори. За останні 60 років цим механізмом скористались уряди більш як 20 країн світу на суму понад 50 млрд. дол. (Ізраїль, Індія, Бангладеш, Китай, Ефіопія, Еритрея, Ліван, Пакистан, Непал, Марокко, Ямайка, Зімбабве, Кенія тощо).

Найбільший досвід накопичили Ізраїль та Індія, які за 60 років залучили майже 40 млрд. дол. (табл. 1). Окремі країни періодично продають облігації для мігрантів у рамках програм фінансування інфраструктурних проектів (Ізраїль, Бангладеш, Філіппіни). Але більшість країн використовують такий механізм одноразово, приміром, у важкі часи для врегулювання платіжного балансу, фінансування державного боргу, реалізації національних програм будівництва соціальної інфраструктури, зруйнованої внаслідок природних катаклізмів чи військових конфліктів.

Найбільш активно кошти мігрантів за такою програмою залучала Індія. У 2000 році на врегулювання платіжного балансу та боротьбу з наслідками Азіатської кризи було залучено 5,5 млрд. дол. У 2008-му Ефіопія розпочала продаж спеціальних облігацій для мігрантів з метою відбудови енергогенеруючих об’єктів після воєнних конфліктів.

Потенціал реалізації облігацій серед українських мігрантів і діаспори є дуже великим. Наприклад, в Індії та деяких інших країнах річні обсяги продажу облігацій сягають 30—50% сум офіційних грошових переказів, в Ізраїлі — практично 100%. Якщо виходити з цього, Україна може розраховувати щонайменше на 3—6 млрд. дол. на рік.

Коли ж спиратися на загальні обсяги переказів (у тому числі й неофіційні) — 25 млрд. дол., то шляхом продажу облігацій можна залучати на рік до 10 млрд. дол. Це — лише 5% від оціночних активів українських мігрантів і діаспори.

Для країни механізм випуску і реалізації спеціальних міграційних облігацій має подвійне значення. З точки зору інвесторів-мігрантів, облігації дають їм можливість продемонструвати патріотизм, надавши допомогу своїй Батьківщині на вигідних для себе умовах. З точки зору української влади, залучені від мігрантів кошти — це стабільне і дешеве джерело зовнішнього фінансування державного боргу та вирівнювання платіжного балансу, особливо в період високої вартості кредитних ресурсів.

Слід мати також на увазі, що грошові перекази, на відміну від інших інвестиційних ресурсів, найменшою мірою залежать від кризових процесів і мають явно виражену контрциклічну природу формування і функціонування. Якщо не враховувати коштів МВФ, то через різке зниження іноземних інвестицій офіційні грошові перекази стали у 2009 році найбільшим зовнішнім фінансовим ресурсом, що надійшов в Україну (за попередніми даними).

Розпочати національну програму продажу облігацій мігрантам можна досить швидко. Цей проект можна організувати під патронатом Міністерства фінансів чи Національного банку (як це відбувається в Індії, Непалі), державних банків (Шрі-Ланка, Китай), спеціалізованих державних компаній (Ізраїль, Ефіопія). Викуп облігацій та виплати процентного доходу гарантуються урядом.

На першому етапі облігації доцільно розповсюджувати у країнах найбільшої концентрації українців (країни ЄС, Росія, США, Канада, Ізраїль). Продаж облігацій можна здійснювати через консульства (як це має місце у Непалі), міжнародні банківські холдинги (Індія), відділення національних банків за кордоном (Філіппіни), спеціалізовані компанії (Ізраїль).

Відсоткові ставки за такими облігаціями можуть бути як фіксовані, так і плаваючі. Фіксовані ставки можуть становити всього 8—12% річних. Але це втричі більше, ніж мігранти розміщують на депозитах у країнах працевлаштування (як правило, під 2—4% річних). Можливі також плаваючі ставки (в межах LIBOR + 1,5—3%). Номінальна вартість облігації може становити від 500 до 5000 дол. Валюта придбання: дол. США, євро, рублі Росії. Терміни дії облігацій можуть бути різні — від одного до десяти років. Головна особливість таких облігацій — відсутність необхідності встановлювати міжнародні рейтинги їх надійності та реєструвати в країнах розповсюдження.

Переваги міграційних облігацій

Насамперед уряд зможе стабілізувати ряд макроекономічних, макрофінансових і соціальних показників. На відміну від короткострокового спекулятивного капіталу іноземних інвесторів, кошти мігрантів можуть працювати на національну економіку. Наприклад, в Індії 40% залучених коштів спрямовувалося в реальний сектор, 50% — на рефінансування банків, що мобілізують кошти мігрантів за кордоном, 10% — на розвиток інфраструктури.

Облігації для мігрантів — це також додатковий спосіб оцінити повні масштаби доходів і переказів українських мігрантів. На сьогодні лише четверта частина переказів іде через фінансово-банківську систему. Це вдвічі менше, ніж загалом у світі. Тому облігації — ефективний механізм залучення коштів мігрантів в економічний оборот та зменшення частки неофіційних (позабанківських) заощаджень.

Нарешті, як показує міжнародний досвід, при включенні грошових переказів в економічні програми і статистичну звітність суверенний рейтинг таких країн, як правило, підвищується. Отже, і тут позитив.

Кошти від продажу облігацій у майбутньому можна використати не лише для розв’язання нагальних фінансових проблем бюджету. В перспективі фінансові ресурси мігрантів потрібно спрямовувати здебільшого на розвиток інфраструктурних, у тому числі соціальних проектів малих міст і сільської місцевості — саме туди, звідки населення переважно виїжджало на заробітки. За таких умов українські мігранти та діаспора швидше стануть інвесторами, позитивно налаштованими до розвитку вітчизняної економіки.